Перехрестя вулиць В.
Перспективної та В. Пермської в сучасному Кіровограді. Із кафедральним
собором, дитячою спортивною школою, обласним судом, сервісним центром
обленерго, продуктовими й промтоварним магазинчиками, краном над
висотним довгобудом.
Та «сядемо» тут в машину часу й
перенесемося в історію… У позаминулому столітті тут практично
закінчувалося (починалося) власне місто з характерною для нього
інфраструктурою – будинками, дорогами, транспортним сполученням тощо.
Неподалік знаходилися ринок (тоді він розташовувався обабіч Інгулу),
ярмаркові місця, траси на Бобринець, Рівне, Новоукраїнку, окружний суд,
лікарня в фортечних валах, де були місця й для повіту, Грецька і
Знам’янська церкви. Тож логічним було рішення тут, по тодішній В.
Перспективній вулиці (на розі з В. Биківською та на межі з
Володимирівським провулком) влаштувати заїжджий двір. На подвір’ї
знаходилися стайні для коней, каретні, підсобні приміщення. Житлова ж
споруда була в верхній, ближній до фортеці частині двоповерховою, там
містився і вхід до приміщення та в’їзна арка на подвір’я. Нижня частина
(до Інгулу) складалася з трьох поверхів – нижній був напівпідвальним.
1894 року власник заїжджого двору
бобринецький поміщик М. Линецький звернувся до місцевої влади з
проханням відкрити на території заїжджого двору шинок. Тож на рубежі ХІХ
– ХХ століть скупившись чи спродавшись, зайшовши до церкви, подивившись
на тодішнє чудо – електротрамвай, на гармати в фортеці, мешканці
заїжджого двору та гості міста могли зайти й до шинку, випити хоч келих
французького вина, хоч кухоль єлисаветградського пива, хоч чарку
московської горілки. А бідніші базарники, повечерявши привезеним із дому
хлібом із салом, влягалися на воза, поставленого в тісняві біля суду, і
вдивлялися в зорі інгульського неба, сподіваючись на краще життя.
Далі за заїжджим двором, В. Биківською і
за нею, в бік степу, знаходилися одноповерхові будинки, де навчався в
народному училищі В. Винниченко, мешкали Тобілевичі, Ю. Яновський, Є.
Маланюк, Є. Чикаленко, В. Семененко, залишивши про Бикову-Чечору цікаві
спогади. Але це – окрема тема.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної.
Комментариев нет:
Отправить комментарий